Про Ельбрус та ризик
Про Ельбрус. Нещодавно на Ельбрусі загинуло 5 осіб (у групі було 19 осіб), більшість групи 12 з 14 вижили зараз у лікарні. Що сталося зможуть розповісти, лише гіди, які працювали з групою на горі, але поки що вони всі в лікарні. Судити когось не берусь. Все сталося через суму факторів, що призвели до НП.
Про особисті факапи у гідів говорити публічно не прийнято, але розповім свій випадок, який за такого збігу обставин міг би призвести до аварії. Було все на Казбеку цього літа. Ми з Дарією Д. вели її друзів. Все було добре, крім погоди, яка змінилася прямо в момент нашого приїзду, і всі дні був сильний вітер та опади. Загалом побачивши маленьке погодне одне ми вирішили йти.
Оскільки погодне вікно було зовсім маленьке, то вийшли раніше. Після 14:00 кватирка закривалася і гору на кілька днів узагалі накривав фронт. Загалом день напередодні був більш-менш і деякі групи навіть зійшли (попри сильний вітер). Вийшли десь близько 1:00 (зазвичай вихід о 3:00). Рухалися не дуже швидко. Подекуди через свіжий сніг (випав напередодні ввечері) втрачали стежку. Ближче до плато почав йти дрібний сніг, хоч за прогнозом такого не мало бути. А коли ми підійшли до перевалу, 4500 м сніг посилювався. Але я переконував себе, що ми в низькій хмарності і зі сходом сонця хмари мають піти. Видимість на плато була не більше 100 м, і на той момент почало світати. Нас наздогнало кілька груп, які вийшли після нас. Стало зрозуміло, що на плато багато свіжого снігу і краще пустити групи вперед, щоб зробили слід. Десь на 4600 хмарність була не такою щільною, іноді гора відкривалася повністю.
Ми продовжували рухатися вгору, але поступово групи, що йшли попереду, збільшували розрив між нами і дуже скоро пішли сильно вперед. Насті, учасниці у групі дуже тяжко, йшла ривками. Хоча ми йшли двома зв’язками, все одно було йти важко, часто зупинялися. Я розумів, що часті зупинки скоро порвуть темп решти. Це сильно вимотує, коли рухаєшся із зупинками кожні 5 метрів. Хоча Настя просилася, щоб ми залишили її, а самі пішли на вершину.
Настя була у зв’язці зі мною та Богданом. Якоїсь миті я зафіксував, що ми піднімаємося вже 8 годин, висота 4700. Йдемо ми повільно і якщо щось не міняти, то на вершину ми прийдемо або дуже пізно, або взагалі не дійдемо. Контрольний час на вершині до 12:00, але з огляду на погоду до 11:00. Пізніше підйом загрожує складностями на спуску. Та й взагалі, я схиляюся до того, що будь-який підйом на Казбек/Ельбрус/Монблан та інше більше 8 годин в одну сторону зміщує ваш захід у екстремальний розряд. Я був упевнений, що треба спускати Настю з Дашею, як супровід, униз, а рештою групи продовжувати йти на вершину. Так само я запропонував Даші варіант йти з Настею за нами в її (Насті) темпі, якщо вони не встигатимуть до вершини, то ми на узвозі їх підберемо. У разі поганої видимості поділ групи теж було дуже правильно.
До погоди почала погіршуватися, і вже ближче до сідловини видимість впала нижче 100 м. Ішли слідами. GPS я випередив, що ми десь під сідловиною Казбек. Вийшли на рівне, відпочили і частину хлопців залишили рюкзаки та палиці. За нами йшла зв’язка хлопців (зрілий дядько та хлопець), вони на горі вперше, тож не хотіли відриватися вперед, наш темп їм підходив. Даша з Настею йшли повільно, але впевнено. Загалом погода була робоча, без сильного вітру та опадів. З упевненістю йдемо нагору. Вище за сідло видимість впала до 50 м, але є сліди, до того ж ми зустрічаємо групи, які йдуть нам на зустріч. До цього моменту ми вже 9 годин на ногах, втомилися всі, але потрібно йти. У результаті з невеликим розривом ми всі піднялися за 10 годин на вершину.
Поки ми стояли на горі, почався сніг. Стежку я пам’ятав, тому йшли вниз, вивіряючи напрямок. Оскільки нижче слідів уже не було, а була прив’язка до скельних воріт, що йдуть від сідла до вершини. Через деякий час я відчув, що ми дуже довго йдемо вниз. Звірив GPS ми непомітно пішли метрів 100 нижче за сідло в південно-західному напрямку, тобто протилежному. Починаємо повертатися до умовної точки сідла, і тут я розумію, що слідів не видно взагалі. У тумані весь мікрорельєф, нерівності якими можна читати стежку, зливався в одну білу пляму. Починаю метушиться і бігати по стрілці GPS, яка показує, що ми в районі сідла. Але стрілка не покаже точний слід. Починаю докоряти себе, що не ввімкнув запис треку. Якийсь момент група розуміє, що ситуація не зовсім під контролем, ми вже понад 10 годин на ногах, деякі учасники вимоталися сильно. На відміну від Ельбруса тут немає жодних вішок, дороги від ратрака, орієнтування в негоду дуже ускладнене.
Починається паніка, хтось набирає телефон 112, відправляє прощальні СМС чоловікові тощо. І все це відбувалося хвилин 15-20. Я в якийсь момент теж втратив самоконтроль і довелося на панікерів трохи покричати і пояснити, що у нас зараз завдання заспокоїться і знайти якнайшвидше слід і валити швидко вниз, поки гору зовсім не накрила буря. Сподіватися на рятувальників на висоті 4900 – найгірший варіант.
Найкращий спосіб вижити в екстремальній ситуації це робити дії, які можуть наблизити вихід з неї, особливо якщо це відбувається на висоті 5000 м. Але дуже важливо зберігати “холодний” розум і рішення має приймати хтось один. Хоча в якийсь момент я подумав, що доведеться копати печеру під сідловиною і вичікувати негоду.
Благо у хлопців, які прив’язалися до нас, теж навігатор (на якому вони писали трек). Тому по зворотному треку ми повернулися на стежку. Ми її знайшли, але якоїсь миті знову втратили. Ще ми згадали, що нижче сідла були рюкзаки та палиці. Але колись ми подумали, що нам вони не так сильно треба і краще валити вниз. Якимось дивом ми вийшли знову на стежку на 30 м нижче за рюкзаки. Від цього місця слідами почали спуск вниз до притулку. Погода погіршала. У всіх були теплі речі, була вода та трохи їжі. Ми втомилися, але завдання було йти вниз і якнайшвидше. Залишатися на схилі гори, де видимість 10 м, а будь-яка нерівність на снігу з далеких здавалася або тріщиною, або гребенем гори, не хотілося. Після 4500 м рухатися полегшало: скинули висоту, сліди на схилі були більш характерні, що спрощувало орієнтування. Ми розуміли, що за ними дуже скоро вийдемо в зону тріщин, а від неї на морену.
Настрій покращав. Усі живі, здорові. Але подекуди все було на межі. На межі між fun & risk. Було б трохи більше ризику, то фан був би не той. Та чим більше страждання, тим яскравіший смак. За фактом, що сталося – прийшов сильний фронт, набагато раніше, ніж про це говорили прогнози погоди. При плануванні сходження у горах Кавказу слід враховувати точність прогнозу, аналізувати метеограми. Так можна розраховувати на маленьку погодну кватирку сильною малою групою, але потрібно призначити дед-лайн, коли за будь-яких обставин група йде вниз.
Загалом для Казбека та Ельбруса зокрема у наш день підйому була така собі ходова погода, у таку погоду ходять усі. Можу припустити, що хлопці на Ельбрусі розраховували проскочити в таку ж кватирку і ситуація була подібна до нашої. І вони були не єдині, хто був того дня на горі. Просто мабуть десь затрималися і вийшли на вершину пізно. Ельбрус знаходиться набагато ближче до Чорного моря, і тут погода міняється за лічені години. Різка зміна атмосферного тиску може додати вам +300-400 м за висотою, що посилює розвиток “гірнящки” в рази. Де була та грань, коли треба було йти вниз чи ухвалити рішення не виходити взагалі на гору?! Чи можна було зменшити кількість жертв на горі?!
Всім добра та ходіть у гори з професіоналами. Є три складові, на яких я будую свій маршрут: безпека, задоволення (фан), мета. Щось можна упустити, але не можна прибрати перший пункт. Завдання гіда в горах приймати рішення, аналізувати ситуацію та створювати безпечні умови.
Всем добра и ходите в горы с профессионалами!
Автор: Іванченко Олег