Як ми зійшли на Ама-Даблам, 6812 м. Жовтень 2019 року. Звіт гіда Олега Іванченка.

22/03/2020

Коментарів: 0

Програма: Сходження на Амадаблам (6812 м) з акліматизацією на Айленд Пік, Непал

З 27 жовтня по 20 листопада 2019 року ми провели експедицію на одну з найзнакових вершин долини Кхумбу і Непалу – м. Амадаблам, 6814 м. Дослівно Амадаблам з мови шерп перекладається як “Бабусина підвіска” (“Ама” – бабуся, “даблам” – підвіска, намисто).

Перше сходження на гору було здійснено у 1961 році. Гора примітна своєю гострою, пірамідальною формою. Незважаючи на свою відносно невелику висоту, гора технічно складна і вимагає досвіду попередніх сходжень на вершини 6000 м і вище + досвід технічних сходжень 2Б-3А.

2016 року я соло сходив уже на цю гору. Цього року стояло завдання завести двох учасників.

Сходження на Амадаблам так чи інакше вимагає акліматизації, ночівель вище 5000 м та автоматизаційних виходів 6000+ м. Є кілька варіантів як пройти акліматизацію перед сходженням.

Трекінг Лукла – Пангбоче – базовий табір Амадаблам з подальшою акліматизацією на горі, радіальними виходами та закидкою речей у табори.
Трекінг Лукла – базовий табір Евересту – сходження на пік Айленд 6180 м/ пік Лобуче 6000 м – сходження на Амадаблам.

Нас було троє: Я, Адіб з Дубаї та Саша з Одеси.

У середньому програма акліматизації та сходження займає 20-25 днів. Перший варіант акліматизації з обробкою гори для мене здається менш динамічним, має на увазі, що більшу частину часу ви проводите в наметах з меншим комфортом і психологічно складнішим (відсутність душу, нижчі температури і не завжди є інтернет) і підходить для великих експедицій.

Другий варіант більш динамічний, передбачає більшу частину ночівель у лоджіях, з відпочинком на висотах 3600-4000 м, більш різноманітний, оглядовий маршрут, можливість здійснити тренувальне сходження на 6000-к, якщо ви не впевнені у своїх силах, акліматизації. Та й до того ж якщо ви їдете до Непалу вперше – це можливість отримати більше уявлення про життя у долині Кхумбу.

Звичайно, за основу ми взяли другий варіант акліматизації. Як підготовчий, акліматизаційний пік ми вибрали Лобуче пік. Висота якого майже 6200 м. Для сходження на цю вершину так само необхідно оформляти перміт, як втім і на всі вершини в Непалі, вище 5500 м. Зазвичай всі піднімаються до передвершини, висота якої 6000 м. Вище ходять рідко, тому що стежка йде по вузькому снігу . Так як у нас не було завдання воратися, а зробити акліматизацію та потренуватися жумарингу на довгих ділянках. До того ж середній ухил Лобуче приблизно схожий на середню крутість верхньої частини піку Амадаблам. Гора як і всі популярні “трекінгові” піки Непалу в сезон провішана мотузками. Середня крутість схилу 40-45 град.

Оформити перміт на Амадаблам можна у міністерстві туризму, але для його оформлення ще потрібен офіцер зв’язку, обов’язково висотний шерп, якого вписують у перміт. Зазвичай подання документів відбувається за кілька тижнів. Процедура оформлення перміту на Мера пік і Айленд пік набагато простіше і займає кілька днів.

Розповідати про трек до БТ Евереста не має змилу, про це вже добре розповіли у багатьох звітах до мене.

Перед Лобуче ми провели дві ночі в лоджі на 4900 у однойменному селищі. Сходили радіально до базового табору Евересту. Сходження на Лобуче ми зробили з базового табору 5350 м. У базовому таборі ми ночували в наметі. Все спорядження, їжу та намет у табір нам занесли портера. Від БЛ трохи вище починається маршрут підйом вище 5500 починаються перші перила та непальської капронової мотузки. На сходження ми виходили о 3:30. Від табору до вершини підйом зайняв у нас 6,5 години, спуск близько 3 годин. Після спуску провели ще одну ніч у Лобуче.

Відпочинок та відновлення ми зробили в селищі Пангбоче, де в одній з найкращих та оглядових лодж від’їдалися, грілися на сонці, милися та налаштовувалися на сходження.

По шляху підйому на Амалаблам ви стартуєте з базового табору, далі йде передовий базовий табір, 5300 м, перший табір знаходиться на висоті 5700 м на скелях, від цього місця починаються перші мотузки. Наступний табір знаходиться на висота 6050 м – другий табір. Табір знаходиться на великому скельному бастіоні, одночасно тут може стояти 15-20 наметів. Намети кріпляться на краю урвища, пересування по табору, в туалет і за снігом для чаю тільки по мотузці, що йде через весь табір. У сезон, щоб заночувати тут враховуючи популярність гори, потрібно забронювати місця в таборі заздалегідь, в ідеалі забронювати місце з наметом, щоб не нести його на складному перехід з табору 1 до табору 2. До Табору 1 один наші речі несли портера.

Перехід з табору 1 в табір 2 протяжну ділянку вздовж гребеня. Уздовж усього підйому йдуть мотузкові перила. Велика частина підйому проходить вільним лазінням, десь опора на перила, частина у двох місцях вертикальні ділянки, 20-30 м. Найскладніше місце у верхній частині “жовта башта” – вихід безпосередньо до другого табору. У цьому місці крутість підйому 50-60 град, 30 м по важких скелях. Тут найзручніше використовувати для підйому жумар – педаль, або два жумари, жумар – схоплюючий вузол з петлею під ногу.

Так само на горі є верхній, штурмовий табір, табір 3, 6350 м. Він знаходиться на льодовику, але через мінливу льодову обстановку і можливість обвалу льодових формувань у верхній частині гори стояти там не дуже безпечно. І якщо ставити там намет, то потрібно знайти безпечний, захищений бергшрунд (тріщину в якому можна стояти), наприклад, так я стояв у 2016 році, в одному великому бергшрунді.

За наявності акліматизації з базового табору, 4500 м можна рухатися відразу в Табір 1, 5750 м. Це гарний ходовий день близько 7-8 годин. Води в Т1 немає, є лише сніг чи лід.

У базовому таборі нам вдалося познайомитися з Nims Dai (рекордсменом, сходником на 14×8000 за 6 місяців). Це знайомство дуже допомогло.

Намет для сходження ми взяли в оренду в Пангбочі, але після ночівлі в БЛ віддали її портеру, щоб він спустив її вниз. Для Табору 1 та Табору 2 ми забронювали вже встановлені намети і навіть килимок, тому що у Сашка його надувний килимок в одному місці порвався та зламався клапан. У Таборі 1 ми провели одну ніч. Вихід до Табору 2 запланували не дуже рано і десь о 10:00 розпочали підйом. Планували зайти за 4 години, а вийшло близько 6,5. Прийшли в табір пізно та втомлені. Дуже важливо йти на гору у хорошому фізичному тонусі, готуватися до гори. Учасник Адіб поламав руку за два місяці до старту і, мабуть, не встиг до кінця відновитися. Йому було важко на підйомі особливо на вертикальних ділянках, тому йшли повільно. На превеликий подив коли ми прийшли в Табір 2, в наметі який ми забронювали заздалегідь, ми знайшли чиїсь речі (групи шерпів яка тільки спускалася з гори). Час уже о 17:00. Я захвилювався, з собою у нас намету немає, та й ставити його нема де. Німс та його команда зайняло все, оскільки у них за планом сходження і їх дуже багато, у них місія розтягнути прапор Кувейту на вершині Амадабламу. У нас за планом у ніч теж вихід на гору. Діти ще не підійшли. Знайшов Німса, що врятувало ситуацію він знайшов нам місце під намет і віддав свій резервний намет.

Поки ми поставили намет, поки нагріли чай, поки зібралися спати вже о 21:00. Дуже втомилися, вирішили йти на гору післязавтра. Весь наступний день ми відпочивали, фотографувалися та готувалися морально до гори. А також спостерігали за дійством, що відбувалося з кувейтським прапором. Увечері майже вся команда Німса спустилася до табору, а ми переїхали до іншого намету.

Вихід на гору ми запланували о 0:00. Напередодні добре поспали. Від Табору йде одразу різкий зліт по скелях та льоду до головного бастіону, вихід на льодовий гребінь Амадаблам. Підйом не дуже крутий, але жумарити в кішках по скелях, вночі не завжди зручно. До того ж завжди лотерея в якусь мотузку стібати, благо старі та биті порізали і зараз майже на всьому маршруті висять нові мотузки beal. Адіб так і не відновився, ми Сашка відпустили вперед і тримали зв’язок по рації. Досвід, кваліфікація дозволяла відпустити його (40 років гірських походів 5-6 к.с, сходження на 6000+м) самостійно вперед і наглядати за Адбібом. Чим вище, тим складніше йому було і дійшовши до висоти 6240 м, дочекавшись світанку ми вирішили йти вниз. І загалом було правильне рішення. Сашко продовжив свій підйом і за 9,5 години досяг вершини. Браво, 64 роки!

О 17:00 Саша повернувся до табору, до намету.

Весь наступний день ми присвятили спуску. Після трьох ночі на 6000, ми почали спуск вниз, гора забрала багато сил та здоров’я. Я застудився і дуже сильно, Адіб дуже втомився. На спуск ішли повільно. Але благо в Таборі нас чекали портера з кока-колою, яку ми замовили заздалегідь. Ще 3,5 години і ми Пагнбоче, в теплі, зі смачною їжею та м’якою постілью.

Висновок експедиції:

Амадаблам – технічно складна гора, оптимально на акліматизацію плануватиме 16-18 днів, вся програма сходження 25 днів. Обов’язково перед сходженням не менше 3-х ночей вище 5000 м. Але успіх сходження залежить від вашої витривалості, тренованості. Іти вгору стежкою з рюкзаком 10 кг і жумарити вгору вище 5800 м, з рюкзаком це дві великі різниці. Тож тренуйтеся. Включайте в план тренувань циклічні тренування, інтервальний біг, біг по пересіченій місцевості, біг у гору.

Оптимально розбити перехід від БЛ до Табору 1 на два дні. Дуже багато сил забирає перехід від Табору 1 до Табору 2. Однозначно перед Амадаблам потрібен досвід сходжень понад 6000 м в інших горах. Підйом на неї співмірний з підйомом на будь-який 7000-к в середній Азії і за складністю порівняний з Хан-Тенгри , а може бути й важче. Загалом у жовтні-листопаді гора тепла та суха, але у листопаді потрібно бути готовим до сильних вітрів.